Руська мова на теренi сучасної Матери Мiст Руських («звiт» столичних освiтян до Дня Києва)

Напередоднi цьогорiчного Дня Мiста (а також у зв’язку з закiнченням учбового процесу в середнiх школах i початку там екзаменацiйних сесiй) на 1-му каналi Українського Радiо столичнi освiтяни пiдсумували Учбовий 2006-2007 р. Як приклад «толерантностi» серед наведених звiтiв була згадана i кiлькiсть учнiв в Матерi Мiст Руських, якi так чи iнакше опановують руську мову. І як «демократичне досягнення» (або ж «дуже значуща» цифра) було сказано, що у Києвi вивчають «великий и могучий» 18% всiх учнiв столицi.

А iншi 82% ? Що ! Зовсiм не вивчають «росiйської» (руської) мови в Матерi Мiст Руських !

Але ж як бути з 27-ю статтею Закону України «Про мови», прийнятого вже пiд час трансформацiї «перебудови» в Незалежнiсть. Цей пункт зазначеного документу говорить : «Вивчення в усiх загальноосвiтнiх школах української i росiйської мови є обов’язковим». Закон «Про мови» (i так дуже вже не толерантний до мови Сковороди, Гоголя, Гребiнки i Короленка) ще нiхто не вiдмiняв ! Якщо зазначений юридичний акт й буде змiнено, то, навпаки, на поширення прав цiєї лiтературно-дiалектно-дiлової форми нашої ж мови.

Так чим же вихваляються київськi освiтяни ? Наглим порушенням «Закону про мови» !

Цей кримiнал почався ще у першiй половинЁ 1990-х рр., коли тодiшнiй заступник мiнiстра освiти (Анатолiй Григорович Погребний) дав дирекцiям школ «вказiвку» про «росiйську» (руську) мову як необов’язковий для вивчання предмет. Так хто повинен вiдповiдати по суду ?

Тодi ж (за президентство Леонiда Макаровича Кравчука) в Києвi i областi було серед батькiв учнiв проведено ряд опитувань на тему «чи бажаєте Ви, щоб Ваша дитина вивчала росiйську мову». Переважна бiльшiсть репрезентантiв вiдповiла, що «бажає». Тiльки в однiй зi шкiл Київської областi трохи бiльше половини батькiв висловилися, що «вивчення росiйської мови для їхнiх дiтей необов’язкове». Про цей одинокий факт тодi розголосив 3-й канал Українського Радiо.

Але чи припустиме було це опитування, коли потреба в ньому вже була знята Законом України «Про мови» ?

Пiсля зазначеного «рейтингування» в багатьох школах «росiйська» (руська) мова була «понижена у ранзi» до факультативного предмету. Подальша ж протизаконна вiйна Мiнiстерства Освiти (а також освiтян й «просвiтян» на мiсцях) проти мови «Слова про Ігорiв похiд» призвела до сьогоденної паталогiчної ситуацiї.

Я не випадково назвав лiтературно-дiалектно-дiлову форму, яку ми звикли звати «росiйською», - руською мовою. Ранiше вважалося, що «росiйська» мова - нащадок якогось з пiвнiчно-схiднослов’янських нарiч. Але увесь фiлологiчний та й iсторичний науковий свiт наприкiнцi 1970-х рр. потрясло сенсацiйне вiдкриття Новгородською Археографiчною експедицiєю (очолюваною академiком Валентином ЯнЁним) iльмено-словенського дiалекту (завдяки прочитання новгородських берестяних грамот). Пiзнiше було (через берестянi грамоти Пскова, Тверi, Торжка, Смоленська, Мстиславля i навiть Москви) вiдкритi й iншi пiвнiчно-схiднослов’янськi дiалекти.

«Росiйська» ж мова (суттєво вiдрiзняєма вiд дiалектiв, вiдкритих берестознавцями) виявилася одним з варiантiв києво-росо-полянської (давньоруської), що поширилася серед нащадкiв iльменських словен, в’ятичiв, радимичiв, бiльшої частини кривичiв Ё сiверян впродовж 13 - 16 ст. Мiсцевi ж дiалекти тодi були давньоруським асимiльованi.

Окрiм того ! Серед сучасних схiднослов’янських нарiч, «росiйська» мова найбiльше зберегла риси давньоруської. Себто - мови «Слова про Ігорiв похiд» (Київ, 1185 р.) i «Слова про загибель Землi Руської» (Київ, 1238 р.).

Порiвняймо 2 переклади одного з уривкiв «Слова про Ігорiв похiд» : М. Т. Рильського i Дм. С. Лихачова.

Оригiнал : «Вступита же, господина, въ злато стремень за обиду сего времени, за землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святьславлича !»

Переклад Дм. Лихачова : «Вступите же,_господа,_в золотые стремена за обиду сего времени,_за землю Русскую, за раны Игоревы, буйного Святославича !»

Переклад М. Рильського : «А вступiть же, панове-браття, в золоте стремено за кривду сьогочасну, за землю Руську, за рани Ігоревi, хороброго Святославича !»

Коментарi, як кажуть, зайвi.

Майже повне нищення Батиєм мешканцiв Київських Пагорбiв змiнило дiалектну ситуацiю у колишньому столичному князiвствi. Подальша доля центрально-руської мовної форми мала своє продовження вже на суздальському, новгородському, смоленському, курско-брянськомy i рязанському "грунтах". Новi ж кияни вже розмовляли (на противагу «третiй сторонi» -- праукраїнському пiвдню князiвства) з центрально-полiськими особливостями [ Варченко И. А. Диалект // Украинская Советская Энциклопедия, с. 192 -- 193, 348 -- 349 ], а у 2-й половинi ХІХ ст. знову повернулися до (трохи модернiзованої) києво-руської («росiйської») мови.

Але, попри дискусiї (хоча науково вона вже однозначно вирiшена) щодо належностi «росiйської мови» до українських дiалектiв, порушення «Закону про мови» -- неприпустимi. Мiнiстерству Освiти (як i усiй системi загальноосвiтнiх середнiх шкiл України) треба нагально повернутися у правове поле Закону України «Про мови».

A. B.

Comments