Мовна ілюзія Гітанаса Науседи. Президент Литви, виступаючи 19 березня ц.р. з трибуни Верховної Ради, торкнувся українській мовної проблематики. «Звертаюся до вас давньою і достойною мовою», – сказав литовський гість під оплески нардепів. «Багато століть тому ми були поряд одне з одним і навіть мали спільну державу, торгували, вели культурний обмін». Г.Науседа своєю тезою про «давнюю мову», явно мав на увазі відому дилетантську псевдо-гіпотезу про те, що сучасна українська мова (поруч із сучасною білоруською!) – безпосередній нащадок офіційної мови ВКЛ (Великого князівства Литовського, Руського і Жмойського). Т.зв. – старо-білоруської (або ж інакше – «західно-руської)! А хіба ж це так? І.П. Котляревський, писемно оформлюючи (на межі 18-19 ст.) сучасну українську мову, однаково абстрагувався як від т.зв. «російської» (києво-руської) офіційної мови, так і від старобілоруських текстів, які ще зберігалися на горищі маєтку Котляревських. Та й з точки зору порівняльно-історичного мовознавства (лінгвістичної компаративістики) сучасні українська (полтавсько- черкаська) й білоруська мови семантико-граматично рівновіддалені як між собою, так і кожна з них з «російськрю» (києво- руською). Більш того! Серед сучасних дилетантів дуже поширене відчуття того, що «російська» (києво-руська) і українська (полтавсько-черкаська) мови більш зрозумілі між собою, аніж білоруська до української, чи до «російської». Це, звісно, не так, але досить суттєво руйнує міфологему про більшу близькість говірок гродненця й черкашанина, аніж мовлення останнього і вологодця. Іван Котляревський впровадив до друку полтавсько-черкаську мову, але остання у розмовному вигляді сформувалася «трохи» раніше. В 15 – 16 ст.! _______ В класичній лінгвістичній компаративістиці фігурує уявлення про випадки т.зв. «койне». Або ж, по нашому, – «суржику». Коли носії 2-х близько-споріднених мов (чи діалектів) розселюються черезполосно і, спілкуючись між собою, формують проміжну (з означених 2-х мов-діалектів) говірку. ЇЇ ж хтось один спочатку декламує у піснях, а потім хтось інший оформлює й писемно. Проте такий «суржик» можливий лише при взаємодії 2-х діалектів, семантико-граматична спорідненість яких (одного до іншого) менша 1000 років. Якщо ж ця спорідненість більша, то «койне» не можливе. В такому випадку одна мова (один діалект) асимілює іншу мову (інший діалект). Або ж вони обидві збережуються серед своїх первісних носіїв. Сформований же зазначеним вище «койнізаційним» процесом «суржик» природно виявляється семантико-граматично рівновіддаленим поміж обох «койнізаторів». Наприклад! Сучасна англійська мова – нащадок мерсійського (оксфордського) англо-саксонського діалекту 9 – 14 ст. Останній ж сформувався раніше (в 6 – 8 ст.), як «суржик» пра-нортумбрійської (англської) і пра-уессекської (західно- саконської) тодішніх говірок. В процесі тодішнього мішаного розселення саксів і англів на терені майбутньої Мерсії. Проте, як для «стівенсонського» [«Острів скарбів»!] ейвонського хлопчика з під Бристолю – Джіма Хокінса (природного носія уессекскої мови), так і для зовсім юного Роберта Бернза (носія нортумбрійської мови і майбутнього великого поета), який тоді мешкав десь між Йорком та Едінбургом, – офіційна англійська ділова мова у 1765 році – була однаково «недо-зрозуміла». Хоч більшість сучасних мов не «койнізаційного», а дисиміляційного походження, проте десятки відомих мов нашої планети «суржики»: грецька, німецька, англійська (як показано вище!), каталонська, болгаро-македонська, сербо-хорватська, словенска, киргизька, обидві сербо-лужицькі, горно-кримськотатарська тощо. У т.ч. й суто-українська (полтавсько-черкаська) мова – теж «койне». В останній третині 14 ст. на більшість тодішніх південно-руських земель поширилася ВКЛ (Велике князівство Литовське, Руське і Жмойське). Впродовж же 15 ст. зазначена держава відвоювала значні лісостепові терени у ординських й пост- ординських структур. Півд. Київщина, Черкащина і Полтавщина зазнали своєрідної східно-слов“янської «реконкісти». Відвойовані землі заселяли як вихідці з Центрального Полісся, так і прибульці («бояри», їхні «військові слуги», прості «сяляни») з «глибинної Литви» (Білорусі). Сформувалася мовна черезполосиця на свого роду проти-постординському «фронтирі». Що й стимулювало формування «койне» між києво-руською («російською») й старобілоруською (західно-руською) тодішніми мовами. __________ Інші ж південно-руські (києво-руська, східно-поліська, галицько-наддністрянська, гуцульська, буковинська, центрально- поліська, бойківська, лемківська, волиняцька і західно-поліська) та й реліктові давньо-східнослов“янські «першо-шахматівські» (марамороська, боржавська, південно-верховинська і ужанська) мови-діалекти-говірки мають свої особливі порівняльно- мовознавчі студії. Як «койнізаційні», так й дисиміляційні! Проте «скрипниківські» та «пост-скрипниківські» кабінетні «псевдо-койнізаційні» комбінації полтавсько-черкаської мови з галицько-наддністрянською за останні 100 років – нівелюють теперішню офіціозну (нібито-українську) мову сучасних навчальних закладів, роблячи її суто-письмовою – книжною. Але не живою, не розмовною! Такою, якою була (не живою!) старобілоруська мова у Києві, та й в усій «підлитовській» Україні в 15 – 16 ст. Якби «скрипниківська» мова була б не кабінетною, а формувалася широким мішаним розселенням полтаво-черкашан і галичан та й «койнізацією» між собою обох їхніх діалектів, то «скрипниківка» (або ж «пост-скрипниківка»!) можливо стала би «живою». ________ P.S. Гітанас Науседа у своєму виступі міг би зазначти те, що мова Великого князівства Литовського (старобілоруська) мала значний вплив на формування української (полтавсько-черкаської) мови. Але не було тотожності в 15 – 17 ст в побутовому мовленні полтавця й віленця. А тим паче – в говірках полочанина й киянина. Проте простому полтавцю і міщанину-киянину доводилося іноді слухати владного оповісника, який промовляв до них не дуже зрозумілою їм – полоцько-віленською офіціозною мовою. Та й простий киянин і полтавський рядовий козак тоді теж не дуже розуміли мовлення одне одного. Києво-руського («російського») й полтавсько-черкаського!
Абакумов Александр Васильевич. Киев. 19.03.2021 р. |
Каталог > Лингвистика >