Кіммерійські географічні назви на Укоаїні [ Кіммерійська палеоономастика України // Студії з ономастики та етимології. -- К., 2002, с. 3 -- 6]

Кіммерійська палеоономастика України

Як в сучасній, так і в зниклій (але в писемних джелелах "встигнувшій зафіксуватися") топоніміці України фігурує істотний шар гідронімів іранського походження (Днiпро, Днiстер, Буг, Сула, Хорол, Удай, Самара, Артополот, Надра, озера Саки та Донузлав, Овда, Удав, Сура, Каламiтська затока тощо) 1. Зазначені аріїзми традиційно пояснюються північно-східноіранськими (скіфо-сармато-аланськими) впливами. А чи можливі були серед зазначеної номенклатури назв віддзеркалення інших мовних гілок індоіранців?

Появі скіфського етносу у Північній Припонтиді передували кіммерійці. Більшість сучасних дослідників вважає найбільш вірогідним іранську приналежність 2 цих перших (у Східній Європі!) представників кочового відгінно-скотарського господарчого укладу 3. Однак, це ще не дає змоги залучити кіммерійців до саме сако-сарматського (туранського) мовного відгалуження пізніх аріїв. Останнє за багатьма ознаками 4 сягає своїм корінням людності андронівської 5 і (передуючої їй) синташтинської 6 культур західносибірського лісостепу, Казахстану і Південного Уралу.

Кіммерійці хоч і іранці, але свій етногенез вочевидь ведуть від полтавкинсько-зрубно-білозерської (західної) лінії 7 розвитку племен "степової бронзи" [блок-схема] 8.

Посереднє підтвердження цього ми бачимо на передньоазійському матеріалі. Ассірійські та вавілонські джерела 2?ої чв. І тис. до н. е. об`єднують мідян і кіммерійців в якусь одну спільноту - уманмандів 9. На противагу турано-скіфам! Але за даними палеоантропології пізні зрубники-білозерці і андронівці були фізично досить близькими 10 одне одному, а ніж кіммерійці-східноєвропейці до більшості мідян - тоді вже переважно південноєвропеоїдів. Можна лише припустити, що ассірійці та вавілоняни під "уманмандами" мали на увазі якусь мовну єдність 11, а саме північно-західноіранську.

Більш того, серед маленького (поданого першоджерелами) кіммерійського антропонімікону зустрічається типове західноіранське особисте ім`я - Чишпіш 12. Воно зафіксоване серед Ахеменідів 13, добре пояснюється матеріалами з давньоперської мови 14 і зовсім не притаманне скіфам, сакам та й іншим туранцям.

Найвірогідніша "підозра" (щодо свого кіммерійського походження) "лягає" саме на ту іранську топонімію, яку змінила (в свій час) інша, але теж іранська. Як, наприклад, на попередні назви Днiпра-Данапрису, Днiстра-Данастрасу та Південного Буга?Бога - Бористен-Воурустана, Тирас і Гіпаніс, відповідно 15. Порівняльно-мовна розгалуженість західних і східних іранців за часів сколотських царів Ішпакая і Бартатуа (1?а чв. VІІ ст. до н. е.) сягала десь трохи більше тисячі років 16. Як у сучасних туркменів і турок-"османли". Або ж - поляків та кашубів. Переважна більшість словарного фонду скіфа, савромата і хорезмійця тоді була тотожна лексикону мідянина, перса і кіммерійця. Але змістова ідентифікація тих чи інших однакових лексем (у согдійця і сагарта, наприклад) вже могла суттєво розрізнятися.

"Перший ешелон" східноіранської міграції (сколоти!) на землі Північного Причорномор`я призвів до деякої сакізації місцевої топоніміки, але збереглася тоді і значна кіммерійська (західноіранська) ономастична спадщина : Бористен, Тирас, Гіпаніс, Ахшаєна (Чорне море) 17 та ін. Пам`ять про останній з перелічених водних масивів (як і сам його пелагонім) західноіранські мігранти (12 і 10 ст. до н. е.) 18 до терену сучасного Азербайджану (а далі на південь і схід!) зберегли, між іншим, у своїй свідомості і на нових місцях свого розташування.

Подальші ж (сарматські) північно-східноіранські хвилі додавали свої "порції" змін залишків кіммерійських назв на туранські. Саме у цей термін (1900 - 2250 років тому) Бористен змінив свою назву на Данаприс 19, Тирас на Данастрас 20, Гіпаніс на Бог 21, Ахшаєна на Таму (на скіфо-сакській мові - теж Чорне) 22.

До сьогодення кіммерійська топонімія сама по собі не збереглася. Але все-таки вона в опосередкованій якості у вигляді кальки 23 з кіммерійської мови (через скіфо-сарматських та й більш пізніх 24 "посередників") ще функціонує. В назві Чорного моря. Є ще і відомай лiтературний псевдонім ХХ ст. (почерпнутий М. В. Хомичевським на тлі своїх поетичних ремінісценцій в давньоеллінський і скіфо-кiммерiйський світи) - Борис Тен.

________________________________

1. Трубачёв О. Н. Названия рек Правобережной Украины. - М., 1968. - С. 220, 248, 274, 276, 277 ; Стрижак О. С. Назви річок Полтавщини. - К., 1963. - С. 83.

2.. Дьяконов И. М. К методике исследований этнической истории (киммерийцы) // Этнические проблемы истории Центральной Азии в древности. - М., 1981. - С. 97, 98 ; Тереножкин А. И. Киммерийцы. - К., 1976. - С. 20, 186, 211; Абаев В. И. Скифо-европейские изоглоссы - М., - С. 122 ; Ильинская В. А. Киммерийцы, скифы, сарматы // История Украинской ССР. Т. 1. - К., 1981. - С. 136 - 137 ; Коваленко Н. А. Кіммерійці : етнос та етнонім. - Х., 1998. - С. 94.

3. Черняков И. Т. Северо-Западное Причерноморье во 2-й половине II тысячелетия до н. э. - К., 1985. - С. 154 - 155 ; Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., 1994. - С. 122.

4. Мурзин В. Ю. Происхождение скифов : основные этапы формирования скифского этноса. - К., 1990. - С. 17 - 28 ; Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - С. 130 - 131 ; Коростовцев М. А., Канцельсон И. С., Кузищин В. И. Хрестоматия по истории Древнего Востока. Часть 2?я. - М., 1980. - С. 249.

5. Смирнов А. П. Скифы. - М., 1966. - С. 93.

6. Кузьмина Е. Е. Первая волна миграции индоиранцев на юг // Вестник древней истории (ВДИ). - М., 2000. - №4, с. 8 - 9 ; Абакумов О. В. Аркаим! Праиндоарийский? Или же проторусский? // Интеграция археологических и этнографических исследований. - Нальчик - Омск, 2001. - С. 158, 161.

7. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - С. 129 - С. 130.

8. Абакумов О. В. Аркаим! Праиндоарийский? Или же проторусский? - С. 161.

9. Канцельсон И. С., Редер Д. Г. Хрестоматия по истории Древнего Мира. T. 1. - М., 1950, с. 204.

10. Круц С. И. Антропологический состав населения Уараины в эпоху камня меди и бронзы // Археология Украинской ССР. Т. 1. - К., 1986. - С. 527 - 534 ; Мерперт Н. Я. Энеолит юга СССР и евразийские степи // Энеолит СССР. - М., 1982. - С. 329 - 330.

11. Коростовцев М. А., Канцельсон И. С., Кузищин В. И. Хрестоматия по истории Древнего Востока. - С. 17, 20.

12. Ильинская В. А. Киммерийцы, скифы, сарматы. - С. 134 ; Геродот Історії в дев`яти книгах. - К., 1993. - С. 184.

13. Коростовцев М. А., Канцельсон И. С., Кузищин В. И. Хрестоматия по истории Древнего Востока. - С. 20, 24.

14. Фрай Р. Наследие Ирана. - М., 1972. - С. 115, 366.

15. Желєзняк І. М., Корепанова А. П., Масенко Л. Т., Стрижак О. С. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - К., 1985. - С. 20 - 21, 55 - 58.

16. Грантовский Э. А. Ранняя история иранских племен Передней Азии. - М., 1970, с. 358 - 360 ; Абакумов О. В. Аркаим! Праиндоарийский? Или же проторусский? - С. 158 - 158, 161.

17. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т. 4. - М., 1973, с. 345.

18. Грантовский Э. А. Ранняя история иранских племен Передней Азии. - С. 336 - 341, 358 ; Фрай Р. Наследие Ирана. - С. 102 - 103 ; Шарафутдинова И. Н. Степное Поднепровье в эпоху поздней бронзы. - К., 1982, c. 155 - 156.

19. Никонов В. А. Краткий топонимический словарь. - М., 1966. - С. 124.

20. Там само. - С. 125.

21. Там само. - С. 66 - 67.

22. Желєзняк І. М., Корепанова А. П., Масенко Л. Т., Стрижак О. С. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - С. 107 - 108.

23. Никонов В. А. Краткий топонимический словарь. - С, 467 - 468.

24. Желєзняк І. М., Корепанова А. П., Масенко Л. Т., Стрижак О. С. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - С. 108.

Comments