А чи була метатеза русiв на "сурiв"? (Про кримсько-схiднослов`янське корiння азбуки) ["Роушські письмени" -- арамейські чи греко-руські ? // Київська старовина. -- К., 2001. №2, с. 145 -- 150]

На Конференції "1000-річчя літописання і книжкової справи в Україні" (13 - 16 жовт. 1998, Київ, НБУВ) серед різноманітих наукових тем було порушено й питання походження сучасної основної слов`янської абетки (кирилиці).

Цікаву доповідь в цьому (азбучному) контексті зробив Я. Р. Дашкевич 1. Він, зокрема, оприлюднив (та й апологетизував її!) новомодну гіпотезу сірійського (сірського, "сурського") походження знайдених 859-го року у Херсонесі Костянтином Філософом (у чернецтві Кирилом) т. зв. "роушських письмен". Головним аргументом дослідника щодо "арамейськості" цього, "кримсько-руського", Євангелія (невідомо, якого з 4-х!) та Псалтиру - було припущення наявності в тодішній Тавриді несторіанської або ж яковітської релігійної громади. Однак, щодо цього ніяких свідчень по Криму немає. Та й можливість функціонування східнохристиянських "єретичних" общин на теренах тодішньої Ромейської Імперії досить проблематична. Офіційний Царгород (як світський, так і церковний) суворо переслідував яковітів та несторіан. Православні ж арамеї користувалися під час релігійних служб грекомовним Святим Письмом.

Стаття В. Кадєєва 2, на яку посилається Ярослав Романович, сірську присутність у Херсонесі не підтверджує. Наведений з "Архівів України" матеріал свідчить лише про тисячолітнього терміну давнини побутові аланомовні написи абеткою, що походить від алфавіту арамейсько-несторіанського дукту. Аналогічні пізніші ясські графіті були притаманні Криму і в XII - XIV ст. 3. А де тут "сурська" мова?

Арамейсько-аланська ж писемність кінця І тис. н. е. була пов`язана з согдійсько-юебансько-давньотюрксько-хозарською "лінією" шляху поширення (і трансформації) несторіанського естрангело 4. "Єретичні" східнохристиянські громади мали сприятливіші ніж на "північ від Кілікії" можливості свого поширення в середньоазійсько-джетисусько-монгольському напрямку. Єврейська ж, як і самаритяньська, міграція візантійськими фемами мала значно "полегшені" умови. Сірійці-"єретеки", якщо зрідка і з`являлися в Херсонесі, то тільки не як релігійні (хоча б і маленькі) екклексії.

Коли, за "Житієм", Костянтин Філософ прибув до Криму, він уже володів арамейською мовою, знання якої було Великим Солунцем удосконалено під час його самаро-багдадської місії 5 в середині 850-х рр. Слава ж про дискусійні перемоги молодого візантійського вченого на халіфатських теренах дійшла і до херсонеських "образованців". Ось чому "блискавичне" засвоєння Костянтином самаритянського діалекту сірської мови було сприйняте місцевою громадськістю із захопленням 6, але не стало вважатися, окрім вражень представників тамтешньої общини цього палеоіудаїстського релігійного напрямку, "чудом".

Якби ж "роушські письмени" були б якоюсь арамейською говіркою, то і їх засвоєння царгородським мовознавцем не сприймалося херсонеситами як сенсація 7. Знання ж столичним гостем солуно-македонського 8 слов`янського наріччя було кримській "інтелігенції" невідомо.

Візантійському вченому не забракло великих зусиль 9 в поетапні короткострокові терміни також удосконалити (завдяки місцевій єврейській громаді) спочатку своє знання івріту, а потім (за допомогою ще й тамтешнього руса) засвоїти східнослов`янський діалект. Між солуно-драгувітською говіркою міста-батьківщини Костянтина і руським наріччям херсонеських псалтиря і євангелія розбіжностей тоді було значно менше ніж зараз серед їхніх лінгвістичних нащадків 10. Останні ж (як відомо) - це носії болгаро-македонської та східнослов`янської мовних підгруп. Не було, звичайно, великих проблем для "філософа у хозарському відрядженні" розібратися і (за посередництвом все того ж русина) в азбуці, що виросла впродовж 2-ї пол. VIII - сер. IX ст. на грунті грецького унціального алфавіту 11.

Ось звідкиля "зафіксоване" херсонеситами "чудо" з "миттєвим" вивченням Костянтином мови "роушських письмен".

В Криму тоді формувалася (що досить вірогідно) перша східнослов`янська християнська громада. Ібн Хордабех безпосередньо свідчить про широке знайомство русів-"гостей" 840-х рр. з цим прозелітичним релігійним напрямком 12. І дуже вірогідно, що частина цих "корпорантів" зацікавилася віровченням Христа не тільки задля своєї "конспірації" у Халіфаті. Та й переклали (удосконаливши при цьому свою більш архаїчну 13 "софійську" азбуку) наші кримські руси-"неофіти" тільки 2 розділи із значного надбання Старого і Нового Завітів.

В умовах поч. 2-ї пол. IX ст. християнство в руських купецьких факторіях Криму не прижилося і херсонеська східнослов`янська православна невеличка екклексія проіснувала недовго. Її "алфавітною спадщиною" і скористався у 859 р. Костянтин Філософ.

В пізнішій "творчій лабораторії" Великого Солунця при створенні ним глаголиці використовувалася саме "кирилиця" (названою так через багато десятиліть 14) для літерно-звукової типологізації глаголичної азбуки 15. Напевне візантійський вчений її постійно тримав у своєму архіві. Після смерті Костянтина-Кирила (869 р.), його учні продовжували деякі доробки глаголиці, грунтуючись на архівній "кирилиці", а після втечі з Великоморавської держави до Болгарії вивезли туди ж і свій архів.

Найпослідовніші з них створили на заході своєї нової батьківщини так звану Охрідську глаголичну літературну школу, розвиваючи винахід свого вчителя. Архів же Костянтина Філософа опинився в урядовців болгарського князя. Тут, у Преславі - тодішній столиці країни, вже йшов інтенсивний пошук оптимального засобу писемного відтворення державних актів і постанов, світської і релігійної літератури. Тогочасне грецьке письмо частково використовувалося, але для слов`янської мови воно було недостатнім.

Маючи "матеріал" Кирилових учнів, давньоболгарські правлячі кола зацікавилися обома азбуками. Переконавшись у перевагах перед глаголицею її алфавіту-"чорновика", уряд країни зробив саме останній писемністю державних установ.

А якщо припустити, що цю абетку винайшли в той же самий час (кінець IX ст.) десь у преславських (болгарська гіпотеза походження кирилиці!) колах?

Такий напрям пошуків коренів кирилиці досить сумнівний, бо закладене в її основу грецьке унціальне письмо ще на поч. IX ст. вийшло з ужитку 16 і було змінено так званим напівуставом. Графіка останнього явно не використовувалася при створенні обох слов`янських азбук.

А чи були соціально-економічні умови у східно-слов`янського племені росів (русів) для вступу до ранньописемної цівілізації наприкінці VIII ст.?

Цілком ймовірно!

Східне слов`янство 2-ї пол. І тис. н. е. являло собою досить складний продукт етногенетичних асиміляцій. Найбільш суттєвими компонентами такого синтезу, окрім праслов`яно-венедського, були різноманітні балтські й скіфо-сарматські племена 17. Останні ж мали досить вагому традицію контактів з античною та передньоазійською цівілізаціями. Да й сам соціо-культурний рівень скіфо-сарматів (як і їхніх предків - евразійських аріїв археологічних культур т. зв. "степової бронзи" південних теренів Східної Европи, Уралу, Західного Сибіру та майже всього Казахстану ІІІ - поч. ІІ тис. до н. е.) був за "варварськими" мірками досить передовим 18. Вже в 17 ст. до н. е. одне з давньоарійських угруповань почало будувати протоміста, в т. ч. й славнозвістний Аркаїм.

У росів же із всіх постантських (східнослов`янських) племен скіфо-сарматські риси були найвиразніші. Це підтверджується багатьма етнографічними, культурологічними, обрядово-поховальними, лінгвістичними, релігійно-міфологічними й антропологічними подробицями. Навіть характер жорстокостей, які руси робили під час своїх каспійських походів 9 - 10 ст. носить скоріше скіфо-сарматські, а ніж варязькі, балтські або слов`янські риси.

Опинившись на поч. VI ст. у складі антського племінного союзу роси (росомони) поступово слов`янізувалися, а після 737 р. в зв`язку з тодішніми територіально-історичними перипетіями опинилися розселеними (за О. Й. Пріцаком) в містах і факторіях Хозарського каганату 19. Тут руська діаспора зуміла сформувати своєрідну дружинно-купецьку корпорацію, створивши наприкінці VIІІ ст. спільно-східноєвропейський комплекс торгових шляхів з експортними виходами (гол. ч. хутряними) аж до Багдада і Балха. Це зробило росів вельми впливовою в Каганаті силою і під час громадянської війни в Хозарії на самому поч. IX ст. вони, очоливши ряд східнослов`янських племен, відокремилися від Ітіля 20.

Окрім порівняно високого соціально-економічного рівня, "набуттю" росами абетки сприяла і ранньодержавна інфраструктура Каганату. Та й самі хозари були вже младописемним народом - тюркські (на базі спрощеного арамейсько-согдійського алфавіту) руни.

Важливо і те, що Руська Корпорація (наприкінці VIІІ ст.) оволоділа не якимось примітивним, або архаїчним способом передачи письма (ієрогліфами, рунами, давньослов`янськими "чертами і резами"), а прийняла дуже досконалий грецький алфавіт, поступово суттєво змінивши його.

Щодо ж припущеної прихильниками сіро-несторіанської гіпотези (походження знайдених Костянтином Філософом у Херсонесі Євангелія та Псалтирі) про метатезу сурські - руські, то остання мало ймовірна! Варіанти "Житій св. Кирила" подають назву "письмен" переважно як росські, або ж роушські, роуські та роські. Лексема руські зовсім не зустрічається. Ніякий переписувач (попри "найоптимальнішій" неувазі) метатези сурські - роушські не зробить.

Такого ж самого рівня і аргументація "сурства" 9 з 32 відомих списків самих костянтинових агіографій. Сам Я. Дашкевич у своїй доповіді обмовився про звичайну дефектність 21 (а не "сірійську" ідентифікацію) зазначених місць серед більшої частини цих 28 відсотків "Житій".

Використані в своїх "творчій лабораторії" царгородським вченим несторіанські матеріали Костянтин Філософ міг придбати (і це йому було набагато легше, а ніж в Криму) під час свого самаро-багдадського відрядження.

Симптоматичною обставиною появи "сурської" гіпотези є той факт, що її засновником в 1935 р. став французький науковець (А. Вайан 22). "Галло-римляни" чомусь передують в усіх "скептичних" (щодо східного слов`янства) студіях. Всім відома "авангардна" роль французських дослідників в запереченні "Слова про Ігорів похід". Менш одіозною, звичайно, була б дискусія про автентичність героїко-поетичного памфлету Петра Бориславича з фахівцями якої небудь "третьої" країни. А то ж виходить, що представники держави, війська якої спалили протограф "Слова...", найбільш за інших й заперечують зазначений шедевр.

Так що не такі вже й фундаментальні гносеологічні позиції адептів арамейського походження "роуських письмен" зразка 859 р. в Херсонесі!

Даремно також Я. Р. Дашкевич звинувачує прихильників концепціїї руського генезису кирилиці у зневазі до Костянтина Філософа. Ясна річ, що він ніякий не плагіатор. Видатний царгородський філолог винайшов глаголицю, переклав для "поственедів" та й поширив серед них значний масив "цивілізуючої" інформації. Він справді був нашим апостолом, роль якого в поширенні християнства серед слов`ян неперевершена.

Азбука - вітчизняне культурне надбання, започатковане на українській землі, в східнослов`янському середовищі. Їй судилася доля багатьох пізніших досягнень нашої країни : винахід, забуття (принайми в послідовно-структурованому вигляді - "протокирилиця" 23 зберігалася впродовж поч. IX - кінця XI ст. безперервно), "імпульс поширення" в іншій державі, а потім повернення в "іноземній упаковці".

Кирилична абетка - наймасштабніше живе втілення синтезу здобутків еллінської (в т. ч. і візантійського її етапу), давньоруської та болгарської культури.

1 Дашкевич Я. Р. Руські чи сурські письмена // Наукові праці НБУВ. Вип. 3. - К., 2000, с. 23 - 27.

2 Кадєєв В. Нові джерела для вивчення етнічного складу середньовічного Херсонесу // Архіви України. - К., 1968, №1 (87), с. 42 - 44.

3 Там же, с. 43 - 44.

4 Малов С. Е. Памятники древнетюркской письменности. - М. - Л., 1951 ; Малов С. Е. Енисейская письменность тюрков. - М. - Л., 1952.

5 Пространное житие Кирилла // Родник златоструйный. Памятники болгарской литературы IX - XVIII вв. - М., 1990, c. 113 - 115 ; Дашкевич Я. Р. Зазнач. праця, с. 26.

6 Пространное житие Кирилла. ..., с. 116.

7 Там же.

8 Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Історія української мови : Фонетика. - К., 1979, с. 20 - 21.

9 Пространное житие Кирилла. ..., с. 116.

10 Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Зазнач. праця, с. 21.

11 Абакумов О. В. Давньоруське коріння кирилиці // Наукові праці НБУВ. Вип. 3. - К., 2000, с. 280 - 281, 282 - 284.

12 Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII - XIII вв. - М., 1982, с. 288.

13 Абакумов О. В. Генезис давньоруської писемності // Наука і культура - Україна. - К., 1989, с. 294 - 295.

14 Абакумов О. В. Давньоруське коріння кирилиці. ..., с. 279.

15 Истрин В. А. Развитие письма. - М., 1961, c. 301 - 307.

16 Срезневский И. И. Палеографические заметки. - Изв. Акад. наук. - СПб., 1860, c. 161.

17 Абакумов О. В. Вiдгалуження антського дiалекту пiзньої спiльно-праслов`янської мовної єдності за синтезованими лінгво-археологічними свідченнями // Ономастика України I тис. н. е. - К., 1992, с. 22 - 26.

18 Абакумов О. В. Давньоруське коріння кирилиці. ..., с. 281.

19 Желєзняк І. М., Корепанова А. П., Масенко Л. Т., Стрижак О. С. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. ..., с. 123 - 124 ; Пріцак О. Й. Походження Русі. - К., 1997, с. 94 - 97.

20 Плетнёва С. А. Хазары. - М., 1986, с. 62 - 65 ; Толочко П. П. Древняя Русь. - К., 1987, с. 13, 18 - 19, 33.

21 Дашкевич Я. Р. Зазнач. праця, с. 25.

22 Vaillant A. Les "lettres russes" de la Vie de Constantin // Revue des Etudes Slaves (RES). Paris, 1935. T. 15, fasc. 1-2, p. 75 - 77.

23 Толочко П. П. Древний Киев. - К., 1983, с. 282 - 283.

Comments